Найбільший за обсягом твір Т. Шевченка, який став вершиною його ранньої творчості та поєднав у собі дві нібито протилежні ідеї: заперечення ідеї помсти (адже насилля у відповідь на насилля примножує зло), засудження обох сторін повстання – й українців, й поляків; разом із тим Шевченко із благоговінням змальовує подвиг тих, хто загинув за Україну.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).
Тема: повстання гайдамаків проти польсько-шляхетського панування в Україні 1768 р. (Коліївщина) на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Головні ідеї твору:
- необхідність по-сучасному, об’єктивно та неупереджено оцінити минуле;
- заклик до єднання та примирення слов’янських народів;
- складність історичної долі українського народу;
- пошуки шляхів історичного примирення трьох народів: українського, польського, єврейського.
Композиція і сюжет твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог.
У творі наявні дві сюжетні лінії: історична (лінія гайдамацького повстання) та особиста (лінія кохання Яреми й Оксани).
Експозиція:
- Історичної сюжетної лінії – розділ “Інтродукція”
- Особистої сюжетної лінії – розділ “Галайда”
Зав’язка відбувається у розділі “Конфедерати”, в якому Лейба, щоб відкупитися від конфедератів, яказує на титаря та його дочку Оксану.
Розвиток подій відбувається у розділах “Титар”, “Свято в Чигирині”, “Треті півні”, “Червоний бенкет”, “Гупалівщина”, “Бенкет у Лисянці”.
Кульмінація:
- Особистої сюжетної лінії – вінчання Яреми та Оксани, розділ “Лебедин”
- Історичної сюжетної лінії – Гонта убиває своїх синів, розділ “Гонта в Умані”.
Розв’язки немає, епілог розкриває наслідки повстання.
Історична основа: у творі змальовано трагічні події Коліівщини – козацько-селянського повстання на Правобережній Україні (1768-1769 рр.) на релігійному та національному ґрунті.
Відеоролик допоможе створити чітку картину тих подій:
Ще одне відео:
Стислий виклад твору:
Перший вступ (без назви).
Вступ має філософське спрямування – автор розмірковує над плинністю часу:
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
Також у цьому уривку наявне звернення до гайдамаків:
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля, —
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Сини мої! орли мої!
Летіть в Україну, —
Хоч і лихо зустрінеться,
Так не на чужині.
Там найдеться душа щира,
Не дасть погибати,
А тут… а тут… тяжко, діти!
Коли пустять в хату,
То, зустрівши, насміються,
Такі, бачте, люди:
Все письменні, друковані,
Сонце навіть гудять:
“Не відтіля, каже, — сходить,
Та не так і світить;
Отак, — каже, — було б треба…”
Що маєш робити?
Інтродукція
Розкриваються причини повстання, описується тогочасна політична ситуація.
…разом сто конфедерацій.
Розбрелись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах
І по Україні;
Розбрелися та й забули
Волю рятувати,
Полигалися з жидами,
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами топили…
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили.
Галайда
Відбувається знайомство з Яремою, попихачем у єврея Лейби.
“Яремо! герш-ту, хамів сину?
Піди кобилу приведи,
Подай патинки господині
Та принеси мені води,
Вимети хату, внеси дрова,
Посип індикам, гусям дай,
Піди до льоху, до корови,
Та швидше, хаме!.. Постривай!
Упоравшись, біжи в Вільшану:
Імості треба. Не барись”.
Пішов Ярема, похиливсь.
Отак уранці жид поганий
Над козаком коверзував.
Ярема гнувся, бо не знав,
Не знав, сіромаха, що виросли крила,
Що неба достане, коли полетить,
Не знав, нагинався…
<…>
Сирота Ярема, сирота убогий:
Ні сестри, ні брата, нікого нема!
Попихач жидівський, виріс у порогу;
А не клене долі, людей не займа.
<…>
Сирота Ярема — сирота багатий,
Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать:
Єсть карії очі — як зіроньки, сяють,
Білі рученята — мліють-обнімають,
Єсть серце єдине, серденько дівоче,
Що плаче, сміється, і мре, й оживає…
Конфедерати
Конфедерати (учасники польської конфедерації, тобто об’єднання польської шляхти і духовенства проти короля Станіслава Понятовського) вдираються до хати Лейби і вимагають грошей. Аби «відкупитися», Лейба говорить, що у Вільшаній є титар (церковний служка), який зберігає церковні гроші, а крім того, у нього є ще й дочка Оксана.
Титар
Розділ починається змалюванням зустрічі Яреми та Оксани:
Попід гаєм, мов ласочка,
Крадеться Оксана.
Забув; побіг; обнялися.
“Серце!” — та й зомліли.
Довго-довго тілько — “серце”,
Та й знову німіли.
Ярема розповідає Оксані про свій задум податись у гайдамаки:
“Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справді плачеш.
Ну, не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано…
Завтра вночі у Чигрині
Свячений достану.
Дасть він мені срібло-злото,
Дасть він мені славу;
Одягну тебе, обую,
Посаджу, як паву, —
На дзиглику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь”.
Тим часом конфедерати у Вільшаній катують батька Оксани:
…конфедерати
Кричать до титаря: “Хоч жить?
Скажи, де гроші?”
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили — нема,
Нема ні слова.
“Мало муки!
Давайте приску! де смола?
Кропи його! отак! холоне?
Мерщій же приском посипай!
Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!
Завзята бестія! стривай!”
Насипали в халяви жару…
“У тім’я цвяшок закатай!”
Не витерпів святої кари,
Упав сердега. Пропадай,
Душа, без сповіді святої!
“Оксано, дочко!” — та й умер.
У цей час повертається Оксана, бачить убитого батька та втрачає свідомість. Конфедерати забирають її з собою.
Свято в Чигирині
Опис підготовки гайдамаків до повстання, освячення ножів.
А диякон:
“Нехай ворог гине!
Беріть ножі! освятили”.
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: “Освятили!”
Аж серце холоне!
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розібрали, заблищали
По всій Україні
Треті півні
Ще день Украйну катували
Ляхи скажені; ще один,
Один, останній, сумували
І Україна, і Чигрин.
І той минув — день Маковія,
Велике свято в Україні.
Минув — і лях, і жидовин
Горілки, крові упивались,
Кляли схизмата, розпинали,
Кляли, що нічого вже взять.
А гайдамаки мовчки ждали,
Поки поганці ляжуть спать.
Лягли, і в голови не клали,
Що вже їм завтра не вставать.
Червоний бенкет
Відбувається розгортання повстання.
Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
“Гине шляхта, гине!
Гине шляхта! погуляєм
Та хмару нагрієм!”
Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє.
А найперша Медведівка
Небо нагріває.
Горить Сміла, Смілянщина
Кров’ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь. По Поліссі
Гонта бенкетує,
А Залізняк в Смілянщині
Домаху гартує,
У Черкасах, де й Ярема
Пробує свячений.
Ярема дізнається, що Оксану було викрадено:
“Відкіля ти? хто ти такий?”
“Я, пане, з Вільшани”.
“З Вільшаної, де титаря
Пси замордували?”
“Де? якого?”
“У Вільшаній;
І кажуть, що вкрали
Дочку його, коли знаєш”.
“Дочку, у Вільшаній?”
“У титаря, коли знавав”.
“Оксано, Оксано!” —
Ледве вимовив Ярема
Та й упав додолу.
Після цього його прагнення приєднатися до повстання стає остаточним:
Полечу, достану,
З пекла вирву, отамане…
На край світа, пане…
На край світа, та не найду,
Не найду Оксани!”
“Може, й найдеш. А як тебе
Зовуть? я не знаю”.
“Яремою”.
“А прізвище?”
“Прізвища немає!”
“Хіба байстрюк? Без прізвища
Запиши, Миколо,
У реєстер. Нехай буде!”
Нехай буде Голий,
Так і пиши!”
“Ні, погано!”
“Ну, хіба Бідою?”
“І це не так”.
“Стривай лишень,
Пиши Галайдою”.
Гупалівщина
Зійшло сонце; Україна
Де палала, тліла,
А де шляхта, запертися,
У будинках мліла.
Скрізь по селах шибениці;
Навішано трупу —
Тілько старших, а так шляхта
Купою на купі.
На улицях, на розпуттях
Собаки, ворони
Гризуть шляхту, клюють очі;
Ніхто не боронить.
Та й нікому: осталися
Діти та собаки, —
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
Бенкет у Лисянці
…серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричать: “Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!”
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають, завзяті.
Ярема відчайдушно шукає Оксану і раптом зустрічає жида Лейбу. Хоче вбити його, але зупиняється, коли дізнається, що Оксана тут, у Лисянці. Гайдамаки збираються спалити будинок із польськими шляхтичами, де тримають Оксану. Ярема кидається у вогонь і рятує її, а потім переправляє у Лебедин.
Лебедин
Оксана приходить до тями у монастирі і дізнається, що той Галайда, який врятував її – і є її коханий Ярема.
Через тиждень в Лебедині
У церкві співали:
Ісаія, ликуй! Вранці
Ярему вінчали;
А ввечері мій Ярема
(От хлопець звичайний!),
Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з Залізняком
Весілля справляє
В Уманщині, на пожарах.
Гонта в Умані
Гайдамацьке повстання триває:
Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти —
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тілько виє по селу,
Гризучи трупи.
<…>
Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть…
Гайдамаки влаштовують бійню в Умані. Тут відбувається кульмінаційна сцена твору – (вигадана) зустріч Гонти із своїми синами.
На базарі,
Як посеред моря
Кровавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим.
Кричать удвох: “Добре, діти!
Отак їх, проклятих!”
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки невеликі,
Заріж і їх, бо виростуть,
То тебе заріжуть…”
“Убийте пса! а собачат
Своєю заріжу.
Клич громаду. Признавайтесь,
Що ви католики!”
“Католики… бо нас мати…”
“Боже мій великий!
Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!”
Зібралась громада.
“Мої діти католики…
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?..”
“Будем різать, тату!”
“Не будете! не будете!
Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше б гріха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга”. Махнув ножем —
І дітей немає!
Попадали зарізані.
Вбивши своїх синів, Гонта тяжко карається.
До самої ночі ляхів мордували;
Душі не осталось. А Гонта кричить:
“Де ви, людоїди? де ви поховались?
З’їли моїх діток, — тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!
Де ви поховались? Крові мені, крові!”
Своїх синів Гонта ховає за козацьким звичаєм:
Став; розрива купу
Ляхів мертвих: шука когось.
Нагнувся, два трупи
Невеликих взяв на плечі
І, позад базару,
Через мертвих переступа,
Криється в пожарі
За костьолом. Хто ж це такий?
Гонта, горем битий,
Несе дітей поховати,
Землею накрити,
Щоб козацьке мале тіло
Собаки не їли.
І темними улицями,
Де менше горіло,
Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.
Виніс в поле, геть од шляху,
Свячений виймає
І свяченим копа яму.
<…>
Синам хату серед степу
Глибоку будує.
Та й збудував. Бере синів,
Кладе в темну хату
Й не дивиться, ніби чує:
“Ми не ляхи, тату!”
Поклав обох; із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі,
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину.
Епілог
Т. Шевченко пригадує своє дитинство і розповіді діда про Коліївщину. Саме за його розповідями і переповідає свою історію поет:
Вибачайте, люде добрі,
Що козацьку славу
Так навмання розказую,
Без книжної справи.
Так дід колись розказував,
Нехай здоров буде!
Т. Шевченко розповідає про завершення повстання та смерть його ватажків:
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров’ю напували
Україну, та й замовкли —
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі,
Та й той — почув, що так страшно
Пекельнії діти
Його брата замучили,
Залізняк заплакав
Вперше зроду; сльози не втер,
Умер неборака.
Нудьга його задавила
На чужому полі,
В чужу землю положила:
Така його доля!
Поет розмірковує над наслідками повстання:
Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває –
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає…
Прочитати текст повністю можна тут: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev117.htm
Для тих, хто краще сприймає аудіо, є можливість прослухати більшу частину твору:
* Авраменко О. М. Українська мова та література : Довідник. Завдання в тестовій формі : І ч. / Щ. М. Авраменко, М. Б. Блажко. – 4 вид. – К. : Грамота, 2014. – 560 с.
