“Слово про похід Ігорів”

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).

Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.

Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів.

Герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.

Стислий виклад:

Автор розпочинає “скорбну повість про Ігорів похід” зверненням до легендарного співця Бояна, шкодуючи, що той не може оспівати цю подію.

Зачнемо ж ми, браття,
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Міццю розуму оперезав,
Мужністю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився
Та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку,
За землю Руську.

Окрім брата Всеволода, ніхто з князів не приєднався до Ігоря у цьому поході.

Воїни стають свідками сонячного затемнення, що, без сумніву, є поганою прикметою (зав’язка!). Проте Ігор вирішує продовжувати похід:

Глянув Ігор на ясне сонце
Та й побачив — військо тьма покрила,
І сказав до дружини-вояцтва:

«Браття мої, друзі вірні!
Лучче нам порубаними бути,
Ніж полону зазнати!
А сядьмо, браття,
На бистрі свої коні,
На синій Дон погляньмо».
Зажадалося князеві
На провіщання не зважати,
Пошукати долі на Дону великім.
“Хочу, — каже, — з вами, русичі,
Чи списа зломити
При полі Половецькому
Та й наложити головою,
Чи шоломом пити воду з Дону”.

Перша битва русичів з половцями завершилася перемогою Ігоревого війська:

У п’ятницю рано-пораненьку
Розтоптали вони полки погані,
Полки половецькі,
Стрілами у полі розсипались,
Умикали красних дівчат половецьких,
Тканинами, оксамитами та кожухами,
Ще й уборами пишними половецькими
Мости по болотах вимощували.

Ілюстрація Володимира Фаворського

Ігор вирішив переслідувати половців. На річці Каялі відбулася друга битва з половцями, і цього разу іона завершилася поразкою русичів (кульмінація!).

Земля гуде,
Вода в ріках каламутиться,
Порохи поле вкривають,
Гомонять стяги,
Половці наступають від Дону,
Від Дону, та й від моря,
І відо всіх сторін широких,
Обступили полки руські.
Діти бісові поле чисте
Криком перегородили,
А хоробросильні русичі
Своїми щитами багряними.

Славний яр-тур Всеволоде!
Стоїш ти на полі ратному,
Сиплеш на воїнів стрілами,
Гримиш об шоломи половецькі
Мечами гартованими.
Де тільки тур виросте,
Золотим своїм шоломом посвічуючи,
Там і лежать зітнуті
Нечестиві голови половецькі,
Ще й шоломи аварські,
Шаблею посічені булатною —
Твоєю, яр-тур Всеволоде!

Що то шумить, що то дзвенить
Перед зорею ранньою?
Ігор полки свої повертає:
Жаль йому брата любого Всеволода.

Бились день та бились і другий,
А на третій, в південну годину,
Похилились Ігореві стяги!
Тут брати розлучились
Над рікою Каялою бистрою.
Не стало вина кривавого,
Закінчили своє погуляння русичі,
Сватів своїх добре напоїли,
Самі полягли за землю Руську.

Фрагмент картини В. М. Васнецова “Після битви Ігоря Святославича з половцями”

Оповідач робить авторський відступ, пояснюючи причини, які призвели до поразки Ігоревого війська. Головною причиною слабкості русичів він убачає в князівських сварках:

Встала тоді обида
В силах Даждьбожого внука,
Дівою ступила на землю Троянову,

Сплеснула крильми лебединими,
На синьому морі
Біля Дону плещучись,
Прогнала часи достатку.
Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
“Се моє, а се теж моє, брате!”
Стали вони діла дрібні
Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари, —
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали.

Застогнав тоді Київ тугою,
Заголосив Чернігів напастями,
Журба розлилась по Руській землі,
Печаль гірка розтеклася.
А князі самі на себе
Незгоду взяли кувати,
А невірні набігали на Руську землю,
По білиці з двору данини брали.

Тим часом київському князеві Святославу приносять звістку про поразку Ігоревого війська. Він промовляє “золоте слово, зо слізьми змішане” (позасюжетний елемент – монолог персонажа):

“Дітки мої, Ігорю і Всеволоде!
Рано взялись ви землю Половецьку
Мечами разити,
А собі слави шукати.
Не з честю ви ворога подолали,
Не з честю пролили кров поганську.
Серця ваші хоробрі
З булата міцного викуті,
Буйною відвагою гартовані.”

У своєму “слові” князь Святослав поіменно звертається до інших князів: Всеволода, Рюрика, Давида, Ярослава Осмомисла, Романа, Мстислава, Інгвара, – закликаючи їх разом боротися проти половців “за землю Руську, за рани Ігореві, хороброго Святославовича!”

У “Слові про похід Ігорів” наявний ще один позасюжетний елемент – “плач Ярославни”, у якому вона звертається до сил природи – вітру, сонця, Дніпра – з проханням допомогти князеві дістатися додому:

Ярославни-княгині чути голос.
Як та чайка-жалібниця,
Стогне вона вранці-рано:
“Полечу, — каже, — зозулею по Дунаю,
Умочу бобровий рукав
У Каялі-ріці,
Обмию князеві криваві рани
На тілі його дужому!»
Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи:
«О вітре, вітрило!
Чому, господарю, силою вієш?
Чому мечеш ворожі стріли
На крилах своїх легких
Проти воїнів мого милого?
Чи то мало тобі шугати під хмарами,
Кораблі на синім морі гойдаючи?
Чому, господарю, по ковилі срібній
Розсіяв ти мої радощі?”

Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи: ,
“О Дніпре-Славуто!
Пробив ти кам’яні гори
Крізь землю Половецьку,
Гойдаєш кораблі Святославові,
До полків несучи Кобякових.
Принеси ж ти, господарю,
До мене мого милого,
А не слала б я сліз йому ревних
На море пораненьку!”

Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи:
“Сонце світле, трисвітле!
Для всіх ти тепле і красне!
Чому ж, сонце-господарю,
Простерло гаряче своє проміння
На воїнів мого милого
У полі безводному,
Спрагою їм луки посушило,
Тугою сагайдаки склепило!”

Ілюстрація Володимира Фаворського

Розв’язкою твору є втеча князя Ігоря з полону, у чому йому допомагає половець Овлур.

Погасла зоря вечорова,
Ігор спить, Ігор не спить,
Ігор мислю поле міряє
Од великого Дону
Та й до Дінця малого.
Овлур свиснув на коня за річкою:
Подає вістку князеві…

І нема вже князя Ігоря!
Стогне-гуде земля,
Шелестить трава,
Намети половецькі сколихнулися.
А Ігор-князь поскочив горностаєм
Між очерети високі,
Білим гоголем на воду полинув.
Іспав же він на коня бистрого
Ще й помчався вовком-сіроманцем
До лугу донецького,
Ще й полетів ясним соколом,
Гуси-лебеді в тумані сизому
На підживок собі забиваючи.
Коли Ігор соколом летить,
Овлур сірим вовком стелеться,
Студену росу струшуючи:
Заморили ж вони бистрі свої коні.

Оповідач передає уявний діалог половецьких ханів Гака й Кончака. Які розмірковують, як їм утримати Ігоря в полоні: розстріляти соколя (Ігоревого сина Володимира, який залишився в полоні) золотими стрілами або одружити його на половчанці.

Князь Ігор повертається до Київської Русі:

Ігор-князь — у Руській землі!
Дівчата співають на Дунаї,
В’ються голоси через море
До Києва-города.
Їде Ігор Боричевим
До святої богородиці Пирогощої.
Землі раді, городи веселі,
Співають вони про давніх князів.
Про молодих виспівують.

Додатково можна переглянути мультфільм (російською мовою):

 

Коментарі 1

Залишити відповідь