Іменник + тест

Іменник – це самостійна частина мови, яка означає особу або предмет та відповідає на питання Хто? Що?

Іменник має такі граматичні характеристики:

  • Рід
  • Число
  • Відмінок

Іменник змінюється за числами і відмінками.


Іменник поділяється на такі групи за значенням:

  • Назви загальні (університет, призер, сонце) і власні (Харків, Тибет, Марія)
  • Назви істот (батько, сестра, дівчина, кошеня, птах) та неістот (гойдалка, ромашка, народ)

ВАЖЛИВО: Інколи назви істот та неістот не відповідають поняттю “живе / неживе” у природі. Так, до назв істот належать:

  1. Слова покійник, небіжчик, мрець
  2. Назви персоніфікованих предметів і явищ (зазвичай у казках і байках, пишуться з великої літери) – Мороз, Хурделиця
  3. Назви іграшок, що відповідають істотам у житті – лялька, коник.

До неістот належать назви мікроорганізмів – мікроб.

  • Іменники конкретні (будинок, підручник, жінка) та абстрактні (оптимізм, щирість, жах)

Рід іменників:

  • Чоловічий (син, шлях, прибій)
  • Жіночий (сестра, продавчиня, любов)
  • Середній (золото, обличчя, цуценя)

Виділяють іменники спільного роду – це слова на позначення осіб і жіночої, і чоловічої статті (ледащо, базіка, роззява).

ВАЖЛИВО: Запам’ятайте іменники, рід яких легко переплутати через вплив російської мови:

Чоловічий: дріб, зяб, кір, наʹкип, наʹсип, нежить, пил, полин, рояль, рукопис, сажень, Сибір, собака, степ, ступінь, толь, тюль, шампунь.

Жіночий: адреса, вуаль, зала, нехворощ, путь, розкіш [1].


Відмінки іменників:

  • Називний (хто? що?)
  • Родовий (кого? чого?)
  • Давальний (кому? чому?)
  • Знахідний (кого? що?)
  • Орудний (ким? чим?)
  • Місцевий (на кому? на чому?)
  • Кличний – не має питань, уживається для звертання.

Іменники поділяються на 4 відміни.

Відміна – це сукупність закінчень. Тобто іменники погруповані за типовими закінченнями.

І відміна ІІ відміна ІІІ відміна ІV відміна
  • Жіночий, чоловічий, спільний рід.
  • Закінчення –а (-я)
  • Чоловічий рід.
  • Закінчення нульове або
  • Середній рід.
  • Закінчення -о, -е, -я
  • Жіночий рід.
  • Закінчення нульове.
  • Також іменник мати
  • Середній рід.
  • Закінчення –а (-я)
  • Під час відмінювання з’являються суфікси –ат- (-ят), -ен-
  • У більшості випадків це назви маленьких істот
Журналістка, праця, думка, Микола Батько, брат Сонце, поле, обличчя Міць, любов, ніч Кошеня (кошеняти), овеча (овечати), дитинча (дитинчати), ім’я (імені)

Є іменники, які не належать до жодної з відмін. Це:

  • іншомовні незмінювані іменники (таксі, кашне)
  • іменники, які вживаються тільки в множині (двері, санчата)
  • іменники, які походять з прикметників (майбутнє)
  • жіночі прізвища, які закінчуються на приголосний або (Марія Кононенко, Ольга Чабан)

Іменники І і ІІ відмін поділяються на три групи: тверду, м’яку і мішану.

У межах І відміни розподіл відбувається так:

  • До твердої групи належать іменники з основою на твердий приголосний (робота, справа)
  • До м’якої групи належать іменники з основою на м’який приголосний (надія, Ілля)
  • До мішаної – з основою на шиплячий приголосний (межа, круча)

У межах ІІ відміни відбувається такий розподіл:

  • До твердої групи – з основою на твердий нешиплячий приголосний (син, батько, вікно)
  • До м’якої групи –  іменники чоловічого роду з основою на м’який приголосний (квітень, звичай); іменники середнього роду з закінченням на –ябличчя, весілля); іменники середнього роду з закінченням на –е (місце, море)
  • До мішаної групи – іменники з основою на шиплячий приголосний, крім іменників середнього роду на –я (читач, сторож, вітрище); іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закін­чення (вугляр – вугляра, каменяр – каменяра, пісняр – пісняра, скляр – скляра, тесляр – тесляра, школяр – школяра)

Деякі теми більш детально розглянуті в окремих статтях – їх варто прочитати, щоб добре скласти тест:)

 

Тест

Іменник

Потренуємося визначати рід та відміни іменника, пригадаємо складні випадки правопису закінчень.

Вправа

 

  1. Українська мова: Довідник / О. О. Дудка, Л. А. Шевелєва. – Х.: Світ дитинства, 2003. – 336 с.

Залишити відповідь