Аналіз поеми “Кавказ” Т. Шевченка

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема з елементами лірики

Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, лицемірства церкви й дворянської моралі.

Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату.

Поема “Кавказ” присвячена загиблому товаришеві Т. Шевченка Якову де Бальмену*, офіцеру російської армії. Яків де Бальмен загинув на Кавказі під час сутички з горцями. Т. Шевченко вбачає причину смерті друга в загарбницькій колонізаторській політиці Російської імперії.

Одним із провідних образів поеми є образ Прометея – невмирущого титана, який, за давньогрецькою легендою, викрав вогонь з Олімпу, щоб віддати людям, за що був жорстоко покараний богами. Ця легенда поетично оспівується у творі Шевченка:

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.

Цей образ Шевченко використовує для утвердження безсмертного потягу до свободи поневолених Російською імперією народів:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави бога,
Великого бога.

Поема насичена зауваженнями, повними гіркої іронії:

Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.

<…>

Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові!? напоїть
Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кривавих!
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!

Ця іронія поглиблюється в наступних рядках, звернених нібито від загарбника – до колонізованого народу:

Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! Ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християни: храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тільки ж то! Ми не погани,
Ми настоящі християни —
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі!
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщені!
У нас навчіться! В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! Чого-то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких,
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани! Крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..

Викривається лицемірство церковників і загарбницька політика уряду:

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони
За кражу, за войну, за кров, —
Щоб братню кров пролити просять,
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!.
Просвітились! Та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати…
Сліпим, бачиш, дітям!!
Все покажем! Тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми мурувати,
Кайдани кувати —
Як і носить!.. І як плести
Кнути узлуваті, —
Всьому навчим! Тільки-дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

Завершується поема зверненням до постаті Якова де Бальмена, в якому звучить щирий жаль поета:

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай;
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

*Бальмен Яків Петрович де, граф (1813 — 1845) — офіцер, художник-аматор і письменник, автор кількох рукописних повістей, що за життя Я. де Бальмена не були опубліковані. Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. у маєтку Т.Г. Волховської в с. Мойсівці і між ними швидко встановилися дружні взаємини. Вони часто зустрічалися, зокрема в товаристві В. Закревського. Поет гостював у садибі Бальменів у с. Линовиці на Пирятинщині того ж 1843 р. Разом із своїм родичем художником М.Башиловим де Бальмен ілюстрував виконаний ним рукописний альбом «Wirszy T. Szewczenka», написаних поетом до 1844 р. і переписаних польськими літерами, аби зробити їх приступними для читачів, що користувалися латинською графікою. Обидва художники виконали по 39 ілюстрацій. Де Бальмен, зокрема, ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Перед від’їздом на Кавказ улітку 1844 р. де Бальмен переслав альбом В. Закревському для передачі Шевченкові. Перебуваючи в діючій армії, був призначений ад’ютантом командира 5-го корпусу генерала О. М. Лідерса. Під час Даргинського походу, коли після зруйнування резиденції Шаміля Дарго російські війська відходили на старі позиції, корпус Лідерса, що рухався за авангардом і відірвався від основної колони, опинився у пастці, ущелина була перекрита завалом. Для встановлення зв’язку з головнокомандуючим і з метою розвідування ситуації, що склалася, генерал О.М. Лідерс вирядив свого ад’ютанта де Бальмена, який був убитий в сутичці з горцями в районі Шуанійських висот (див.: Николаи А. Из воспоминаний о моей жизни. Даргинский поход 1845 // Русский архив. — 1890. — № 6. — С. 272; Колюбакин Б.М. Кавказская экспедиция в 1845 году. Рассказ очевидца В. Н. Н…ва. — СПб., 1907. — С. 151 — 152). – Джерело: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev139.htm


Залишити відповідь