Авторство пісні «Віють вітри, віють буйні» приписується напівлегендарній народній поетесі Марусі Чурай, яка, за переказами, жила в Полтаві. У цій та інших її піснях (“Засвіт встали козаченьки”, “Ой не ходи Грицю”) розкривається тема розлуки дівчини з милим, нещасливого кохання.
Визначимо художні засоби у тексті пісні:
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться… – гіпербола
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються! – антитеза
Трачу літа в лютім горі – епітет
І кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.
Не поможуть сльози горю,
Серцю легше буде;
Хто щасливим був часочок,
Повік не забуде. – антитеза
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі:
Чи щаслива ж та билина,
Що росте у полі?.. – паралелізм, риторичне запитання
Що на полі, на пісочку,
Без роси на сонці… – паралелізм
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!
“Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди, подивися! – риторичне звертання
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю”.
До кого ж я пригорнуся
І хто приголубить,
Коли тепер нема того,
Який мене любить?.. – риторичне запитання
Пісню “Віють вітри, віють буйні” використав Іван Котляревський у п’єсі “Наталка Полтавка”
