Чи траплялися з вами коли-небудь такі ситуації, коли, приїхавши на гостину до бабусі в село або читаючи який-небудь твір, ви раптом не розуміли певне слово? Скоріше за все, це був діалектизм – слово, яке використовується тільки на певній території і тому невідоме мешканцям іншої.
Діалектизми – це територіально обмежена за вживанням лексика. Дуже часто джерелом діалектизмів можуть бути не лише традиції цієї місцевості, але й інші мови і навіть власні назви. Наприклад, у Харкові побутує слово “тремпель” (плічка), яке, за різними джерелами, походить від прізвища власника фабрики, яка у дореволюційний час виготовляла плічка для потреб містян, – Тремпеля.
Слово “колєжанка” (можна ще зустріти варіант “коліжанка”) пішло з польської мови, це воно означає “подруга”. Це значення збереглося і в українському варіанті. Слово “пацьорки” теж є діалектним і означає “намисто”.
Дуже багато діалектизмів можна побачити під час читання повістей “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського та “Земля” О. Кобилянської.
Розберемо деякі з них.
У творі “Тіні забутих предків” трапляються такі гуцульські діалектизми:
- Кичера – безлісна гора
- Гачі – штани
- Царинки – обгороджений сінокіс
- Гаджуга – різновид ялини
- Кресаня – капелюх
- Арідник – злий дух
- Маржинка – домашня худоба
- Недеї – верхи гір
- Ватра – багаття
- Черес – шкіряний пояс
- Гоц – гірський водоспад
О. Кобилянська вводить у текст своєї повісті «Земля» багато буковинських діалектних слів:
- Бурдей – землянка
- Сарака – бідолаха
- Хосен – користь
- Стрільба – рушниця
- Стрій – одяг